Нет, они не имеют права. Вот образец
Клопотання
про визнання причини пропущення строку звернення до суду поважною та його поновлення
(п.2 Ст.100 КАСУ)
В провадженні Лубенського міського суду Полтавської області знаходиться адміністративна справа, розпочате за моєю позовною заявою до Лубенського управління праці та соціального захисту населення (Далі-УПСЗН).
Відповідачем по справі у своїх запереченнях було заявлено вимогу до суду відмовити у задоволенні мого адміністративного позову у зв'язку з пропущенням мною строку звернення до адміністративного суду.
Вважаю ці дії Відповідача як зловживання його процесуальними правами, які вступають у протиріччя з його процесуальними обов'язками (зокрема – обов'язок доказування правомірності його дій, рішень та бездіяльності, в разі заперечення проти позову (п.2 Ст. 71 КАСУ)), та загальної Конституційної компетенції органу наділеного владними повноваженнями («Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.» (ч.2 Ст3 Конституції України)), та які ставлять під сумнів мою можливість реалізації конституційного права на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (ч.2 Ст.55 Конституції України)), права – яке положеннями Конституції визначене, як таке, що зовсім не підлягає обмеженню ні при яких умовах:
«Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. … Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями … 52, 55, …. цієї Конституції.» (Стаття 64. Конституції України).
Згідно із ст. 99 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення в адміністративний суд для захисту прав, свобод та інтересів особи встановлено річний термін, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Враховуючи особливості мого теперішнього способу життя як матері малолітньої дитини, стан безпорадності, викликаний необхідністю весь свій час приділяти її вихованню і догляду, я не маю можливості регулярно вивчати і відслідковувати нормативно-правові документи та зміни до них. Я не маю і не зобов’язана мати підписку на друковані видання, в яких опубліковуються всі прийняті органами державної влади законодавчі акти. Про те, що права матерів та їх дітей по виплатам допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку порушуються, я дізналася у травні 2008 року з одного із випусків "Новин" про рішення Конституційного Суду України про визнання деяких положень закону про держбюджет на 2008 рік неконституційними, а пізніше й те, що аналогічне рішення було прийняте у липні 2007 року.
З огляду на те що, зазначені рішення (які мають пряме відношення до моїх прав особи яка приймає участь у правовідносинах стороною яких є УПСЗН) було фактично приховане працівниками УПСЗН, які зобов’язани доводити до відома громадян усі зміни у законодавстві, які стосуються порядку реалізації громадянами своїх прав соціального забезпечення, я не мала можливості оскаржити факти порушення моїх суб’єктивних прав неправомірними діями та бездіяльністю службовців УПСЗН.
Також, вважаю за необхідне зазначити - Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі – Конвенція) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов’язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред’являється особі.
Ключовими принципами статті 6 є верховенство права та належне здійснення правосуддя. Ці принципи також є основоположними елементами права на справедливий суд.
Враховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, Європейський суд у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.
Так, у справі Delcourt v. Belgium Суд зазначив, що „у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції, право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало б меті та призначенню цього положення".
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що „стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Як свідчить позиція Суду у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
А з огляду на те що мій фактичний стан особи з сімейними обов’язками наділяє мене додатковим правовим статусом, елементом якого є відповідальність за мою малолітню дитину, яка з народження і по теперішній час знаходиться на грудному вигодовуванні по вимозі, і саме на реалізацію інтересів та прав дитини спрямовані усі мої вольові дії, а це створює передумови моєї фактичної безпорадності у самостійному вирішенні питань соціально-правового характеру та моєї залежності від отучующих (у тому числі у великій мірі від органів соціального забезпечення та від сумлінного виконання ними своїх службових обов’язків) - держава Україна враховує ці особливості мого правового статусу та бере на себе позитивні зобов’язання, в частині створення умов для реалізації прав дитини та батьків з урахуванням цього їх особливого правового статусу, зокрема ратифікацією міжнародних договорів, так:
- Згідно з положеннями п.1 Ст. 26 «Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року» від 20.11.1989 року (Єдиний реєстр. № 19389/2001): «1. Держави-учасниці визнають за кожною дитиною право користуватися благами соціального забезпечення, включаючи соціальне страхування, і вживають необхідних заходів щодо досягнення повного здійснення цього права згідно з їх національним законодавством»
- Згідно з положеннями п.1 Ст. 3 «Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року»: «В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.»
Зважаючи на вищенаведене, керуючись ч. 2 ст. 100, ст. 102 КАС України, я звертаюсь до суду з проханням вважати причину пропуску мною строку для звернення до суду з адміністративним позовом – мій безпорадній стан, викликаний спрямованістю усіх моїх вольових дій на виконання обов’язків, підставою виникнення яких є позитивна відповідальність за мою малолітню дитину, та неправомірною поведінкою працівників УПСЗН – невиконання приписів законодавства щодо інформування мене, суб'єкта правовідносин соціального забезпечення про повний склад моїх прав та обов'язків, та зміни у правовому регулюванні цих відносин, - поважною, та поновити мені строк звернення до суду по цій справі.
хх.хх.2009
