Задали нам прочитать рассказ Сухомлинского, приведу его полностью, он короткий:
А серце тобі нічого не наказало?
Андрійко прийшов зі школи і побачив заплакану матір. Він поклав книжки й сів за стіл. Чекає обіду.
- А тата відвезли в лікарню, - каже мати. - Занедужав батько.
Вона чекала, що син занепокоїться, стривожиться. Та син був незворушний, спокійний.
Мати великими очима дивилась на Андрійка.
- А нам завтра до лісу йти, - каже Андрійко. - Завтра ж неділя. Учителька наказала, щоб усі прийшли до школи о сьомій ранку.
- То куди ж ти підеш завтра? - запитала мати.
- До лісу... Як наказала вчителька.
- А серце тобі нічого не наказало? - спитала мати й заплакала.
Ребенок прочитал, но "не догнал"
Спрашиваю: о чем рассказ?
Отвечает: мальчик пришел домой, а у него заболел папа. Мальчик хотел пойти в лес, как сказала учительница.
Подсказываю: а почему мама заплакала?
Получаю ответ: наверное, ей было скучно без папы
Задаю наводящий вопрос: хорошо ли поступил мальчик, когда, увидев заплаканную маму, молча сел и стал ждать обеда?
Но он непробиваем: нет, надо было кого-то другого попросить положить ему еду :bm:
И чё делать? разжевать или он сам должен додуматься? или какой пример привести? или как натолкнуть?