Решила и я свою писанину представить, данное творение родилось еще когда моей доче было месяцев десять, просто сама собой связалась сказка для Настаськи
Зайчик і Промінчик
Маленький промінчик заглянув у віконце заячої хатинки. Ось він промайнув по столу, перескочив на підлогу і вже лоскоче вуха сірого зайченяти.
- Вставай, прокидайся, сплюх,- гомонить яскравий пустунчик, - відкривай оченята, я вже тут чекаю на тебе!
Але звірятко не спішить прокидатись, ховаючись у ковдрі, робить вигляд ніби ще міцно спить, спостерігаючи одним оком за своїм другом.
Так кожного ранку зустрічаються зайчик і промінчик, щоб гратися і досліджувати все навколо цілий день.
Поряд з заячою хатиною, на галявині у польових квітах, ховається пухнастий малюк, а промінчик шмигає між кущами, кульбабами, ромашками, шукаючи свого друга. Сірі вуха, що стирчать з-під старого пня, видають свого господаря і зайчиня знову біжить ховатися. Раптом сіра хмаринка затулила сонечко і яскравий промінчик зник, от тепер навпаки звірятко шукає промінчика, швидко стрибаючи за хмаринками, які гонить по небу веселий вітерець.
Біля озера зайчинятко знайшло друга, але замочило лапки у воді доки бігало навколо води, негайно потрібно щось робити, бо друг може захворіти. Як завжди на допомогу прийде вірний товарищ - промінчик дбайливо висушив і зігрив сірого бешкетника, а одже тепер можна продовжувати гратися.
Так двоє друзів пустували цілий день доки сонечко не зібралося лягати спати, і ось вже промінчик проводжає зайчика до дому, щоб наступного дня знову заглянути у віконце заячої хатинки і розбудити свого друга.
